Проект за наслідками виховного заходу: " Велопробіг по місцях бойової слави Вільшанщини"

Викачати

ТУРИСТСЬКО-КРАЄЗНАВЧИЙ  ВЕЛОПОХІД

по місцях бойової  слави  на  території  Вільшанського району

 Керівник проекту:   
- учитель  Вільшанської  ЗОШ  Красота  Олександр  Володимирович

 Мета виховного  заходу: 

-вивчення  історії  рідногот  краю;

-виправлення  неточностей  допущених  в  інтернет  виданнях;

 -виховання  почуття  патріотизму  серед учнів  школи.

Ми  члени  географічного  гуртка  Вільшанської  ЗШ   з нашим  керівником  Красотою  Олександром Володимировичем  розробили маршрут  і здійснили велосипедний туристичний перехід  в  межах  Вільшанського  району,по маршруту с.Плоско-Забузьке-с.Завітне-с.Добрянка–с.м.т.Вільшанка-ст.Синюха  виходом  до місць  історичних  боїв та  поховань героїв  ВОВ    на  території Вільшанського  району ,  та  відуванння   пам’ятних  знаків  приурочених    військовим  діям.Похід може бути  пішим,або  ж  велосипедним .   Маршрут  може  бути  пройдений пішим  ходом за  4  дні з  3  ночівлями,загальною  протяжністю  35км,розрахований для   старшої  вікової  групи юнаків 13-15 років ,особливої фізичної і   підготовки або 2 дні  на  велосипедах.Длявивчення  історії,популяризації  спорту  та  природи  рідного  краю,даний  похід здатен  виконувати декілька  виховних,навчальних,оздоровчих,спортивних  цілей  одночасно.

На могилі героїв 

Я пам’ятаю вас, мої герої! 
Я принесу конвалій на весні, 
І чорнобривців літньою порою, 
Калини кетяг у осінні дні. 

Залишу стигле яблучко наСпаса 
І крашанку у Великодній час. 
Щоб поминальна свічка не загасла, 
Завжди я пам’ятатиму про вас! 

© Леся Вознюк 

Пункт  №1ПЛОСКО-ЗАБУЗЬКЕ(Місце прориву  невеликих  груп 6  і  12  армій з «Уманського котла» в  серпні 1941 року ,місце  масового  знищення  залишків прикордонних  армій Понєдєліна   і  Музиченка при  відступі)–старт  походу  ,     насичена  історичними місцями точка нашої  подорожі.

 У трагічному для нашої території серпні 1941-го ,що  отримало  в  історії назву «Уманський  котел»,події описані військовим  кореспондентом  і  учасником  тих  подій     Долматовським в  книзі «Зелена  брама»,саме через  Плоско-Забузьке  в  сторону Первомайська вдалося  прорватися  невеликим ,групам-залишкам  6  і  12 армій під командуванням генералів П.Г.Понєдєліна  та Музиченка. 

Генерал-майор  Павло  Григорович  Понєдєлін  командир  12 армії ,та  генерал-лейтенант  МузиченкоИван   Миколайович командир  6  армії, що  потрапили  в  полон  на  кордоні  Новоархангельського  та  Вільшанського  районів.

За  різними  підрахунками у Синюсі загинуло при відступі більше 50 тисяч воїнів Червоної Армії.Частини  6 і 12  Радянської армії  відступали  під  натиском  егерських альпійських спеціальних  дивізій. Під  с.Підвисоке Новоархангельського  району  армії   було  оточено  і взято  в  кільце  настільки   тісне  що  в  урочищі  «Зелена  брама» 6 і 12   армії   були  фактично  знищені перехресним  навскрізьним  мінометним  вогнем.  Лише  невеликим  частинам  вдалося   вирватися  на  південь  в сторону  Первомайська  через  Плоско-Забузьке.Саме  тут  кільце  оточення  замкнулося  останнім. Великою  помилкою  було  з  боку  командування  робити  прорив  на  схід , саме  на  південь   біля С.  Плоско-Забузьке  залишався  2  кілометровий  коридор  через  який  можна  було  б  уникнути  оточення і  спасти  рядовий  склад  армій. Про  кровопролитні  бої  тих  часів  свідчать  старожили  і  знахідки  в  землі.  За розповідями очевидців  старожилів  з 1 по 3  серпня  Синюхою  текла  червона  кров і  трупи  молодих  прикордонників  6 і 12  армій.

Маршрутний  пункт №2 - С.Завітне  вело перехід  від  попереднього   села 30 хв.,  приблизна  відстань  прошковою грунтовою  дорогою  не  більше 5  км.

С.Завітне – село   дуже  мале   , налічує  не більше  30 дворів,хоча за віком  молоде.  Його  історія  налічує  ледь  100  років  від  заснування.  Село  розташовано  у  дуже  незручному  географічному  положенні,але  в  мальовничому  місці,майже  на кордоні  з  Голованівським районом.

Село  Завітне на  його території  загинув  в  період  Великої  Вітчизняної  війни Герой  Радянського  Союзу – льотчик  Олексій  Олексійович  Артамонов. Який  здійснив  один  із самих перших  повітряних  таранів  німецького  розвідувального літака  «Хенкель» на  початку  війни  30  липня  1941  року.

ІСТОРИЧНА  ДОВІДКА З  ІНТЕРНЕТРЕСУРСУ  

В первые недели Великой Отечественной войны младший лётчик 168-го истребительного авиационного полка (45-я смешанная авиационная дивизия, 18-я армия, Южный фронт) комсомолец лейтенант Артамонов А.А. произвёл 37 боевых вылетов.

30 июля 1941 года лейтенант Артамонов находился на аэродроме в составе дежурного звена. В конце дня, когда солнце уже клонилось к закату, над аэродромом появился воздушный разведчик противника Hs-126. Артамонов первым поднялся в воздух на перехват "хеншеля". Увидев истребитель, фашистский лётчик увеличил скорость и повернул на запад. Через 5 минут Артамонов догнал его. Почуяв опасность, противник начал маневрировать. Воздушный стрелок открыл огонь по истребителю. Выбрав наиболее выгодное положение, Артамонов выпустил пулемётную очередь с короткой дистанции, которая прошила фюзеляж. "Хеншель" продолжал лететь. Артамонов вновь подошёл к разведчику на короткую дистанцию и открыл огонь, но после нескольких выстрелов очередь оборвалась. Тогда он направил свой истребитель на врага и таранил его. Удар пришёлся в фюзеляж. "Хеншель" загорелся и, разваливаясь, стал падать. При ударе Артамонов был тяжело ранен и не смог воспользоваться парашютом.

27 марта 1942 года ему посмертно присвоено звание Героя Советского Союза. Награждён орденом Ленина. Похоронен в селе Плоско-Забугское Ольшанского района Кировоградской области. Именем Героя названа улица в Москве.

 Під  час вело подорожі  ми встановили ,  що   місце  загибелі  Олексія  Артамонова  знаходиться  на  кордоні  села  Завітне  і  Журавлинка Голованівського  району,  на  місці  падіння  літака  знаходиться пам’ятник  установлений місцевим  фермером  Гуліко Читая,  місце  доглянуте ,  але   важкодоступне  без  допомоги місцевих  жителів  знайти  самим  не можливо.  Хочеться  внести  поправку    до  тих даних  які  неточні  в  мережі  Інтернет -  насправді,  Олексій Олексійович  Артаманов захоронений  не  в  с. Плоско –Забузьке як  пишуть   , а  в с.  Чистопілля центральному  парку  ,  біля  братської  могили, за  6  км  від  місця  тарану.

 В  с.  Плоско-Забузьке  довгий  час  знаходилося  лише  крило  радянського літака,  але  наданий момент  його  доля   не  відома.

 Із  розповіді  старожилів  с.Завітне: німецький  літак «Хенкель»  і  німець-розвідник  були  забрані  окупаційними  фашистськими  військами, так  як  за  свідченням  місцевих  жителів  німецький  льотчик  походив  зі  знатного  австрійського графського роду.

Маршрутний  пункт  №3С.ДОБРЯНКА( вело перехід  від  попереднього   села  1.5год год.,  приблизна  відстань  прошковою грунтовою  дорогою  не  більше  15  км.)

Пам’ятник  Герою  Радянського  Союзу  Миколі Васильовичу Зайковському .

 Родился в городе Ашхабаде. Русский. Майор, командир 585 Стрелкового Полка 213-стрелковой дивизии. За доблесть при форсировании Днепра, Указом Президиума Верховного Совета СССР от 26 октября 1943 года майору Зайковскому Николаю Васильевичу было посмертно присвоено звание Героя Советского Союза.

Загинув  при  визволені с.Добрянка  18  березня 1944  року.

 Похований  в с. Добрянка.

Про  життя в  окупованій  Добрянці   нам розповіла   місцева жителька  Лукерія Бурага  цікаву розповідь  людини  передаємо  в  оригіналі:

«В окупаційні роки добрянська молодь гуртувалася навколо Миколи Дмитровича Пономаренка, який, після боїв 1941 року,знайшов радіоприймач.

Молодь збиралася на вечорниці у цигана Сергія Бобула, в котрого  були музичні інструменти. Поки дівчата співали, хлопці,по черзі, бігали в якийсь льох і слухали радіо новини з Москви. Брати Діцулові і Федір Лисун приносили антифашистськілистівки, і дівчата допомагали їм їх розклеювати.

У 1941 році до неї пристав один із солдатів, що відстав відвійськ. Його, мабуть, навмисно залишили, для організації підпільної роботи, бо солдат дуже швидко зв’язався з Миколою Кожем’якіним. Останній привозив Лукерці у Добрянку для обміну мило, сірники, сахарин, спирт, хустки, а заодно ілистівки. Ночував у нас вдома, в комірчині, двері до якої булизамасковані вішалкою з одягом. Востаннє ночуючи у нас,Кожем’якіну наснився дуже поганий сон, який віщував біду. Невдовзі ми дізналися, що Миколу заарештували, а згодом і стратили фашисти.Наших добрянських підпільників заарештували всіх водну ніч. Тільки Івана Бурагу з його вітчимом Іларіоном

Мар’яновим, німці забрали вранці. Окупанти шукали в них літературу,

а знайшли обріз під стріхою

Після поразки під Сталінградом, нашу комендатуру евакую-

вали. Старостою у Добрянці був Гірник, який у 1914 році по-

трапив до німців у полон і вивчив німецьку мову.

Разом з комендатурою виїхав кудись і староста.

У нас вдома німці не жили. При наступі, в новорічну ніч з 41-

го на 42-й, до нас в хату на ночівлю привели кількох солдат. І я

вам скажу, що не всі німці воювати хотіли. Як зараз пам’ятаю,

сидять гітлерівські солдати - обморожені, хоч і прикривали об

личчя  панчохами, принишклі, втомлені. А один за столом вий-

няв з кишені сімейне фото і почав плакати: Гітлер – шайзе

- Шайзе (нім. - погань, несповна розуму, - Авт.)! 

Пункт прибуття  №4с.м.т  ВільшанкаМаршрутний  пункт ( велоперехід  від  попереднього   села  1,5год .,  приблизна  відстань  прошковоюгрунтовою  дорогою  не  більше  10  км.)

 Вільшанка  є  нашим  рідним  селищем кожен  із  нас  знає  кожен  куточок  своєї  малої  Батьківщини,але  є  й  такі  місця, які  мало  кому  відомі.На  підході до  Вільшанки  з  правої  сторони ,з  боку  правобережної  Вільшанки (Олешки) за  течією впадає   невеличка  річка  Репетуха.Тече через весь Вільшанський район із  заходу  сусіднього  Голованівського  району – Дорожнику, Березову Балку, Йосипівку (колишні назви: Людвідка та Юзефполь), Степанівка та Олешки, де впадає в р. Синюху. Ця невеличка річка тихо більшу частину часу плине тихенько. А після випадання великих дощів та під час весняних повеней вона страшенно шумить, як кажуть в сел Йосипівка: "Наша річка репетує". Ті шуми та репетування ріки дали назву річці: Репетуха.

 Якщо піднятися  на  3  км   у  верхів*я  Репетухи  потрапляємо   в с.  Степанівка,в  якому  проживає  не  більше 5  сімей,  так званий Костиків хутір, до якого веде гай, який в народі іменують  Садочками. Садочки – воістину народна українська назва, яка передає менталітет нашого народу, ліричність та родинний затишок.

 Але трагедія, що трапилась тут у роки ВеликоїВітчизняноївійни, наклаласвій тяжкий відбиток на цемісце. З Йосипівської сільської ради поліцаї за два дні зігнали все населення єврейської національності і втопили у криницях, замучили і розстріляли 86 чоловік, у тому числі 18 неповнолітніх дітей. Назву гаю не змінювали, але тепер її мелодійність стала втіленням вікопомної туги і жалю за кожним невинно убієнним.

За ініціативи громадської організації "Взаємодопомогавільних людей" (м. Кіровоград) та за сприяння ВсеукраїнськогоЄврейського Конгресу в урочищі "Садочки" встановлено пам’ятний знак євреям, закатованиму роки війни.

Количуєморозповіді про розстрілиєвреїв, завждихочетьсязауважити, щорозстріляли не євреїв, а людей - дітей, стареньких, жінок. 

Кожному  Вільшанцю    знайомі  ці  місця  , саме такі скорботні, пам’ятні знаки,   приймають  участь в акціях молоді, школярів, свідків тих страшних днів змушують замислюватися, переживати душею, пам’ятати і робити усе, щоб ніколи війні не повторюватися.

 Меморіальний  комплекс  у  центрі  селища  збудований  на  честь  воїнів-вільшанців ,що  загинули на фронтах  ВеликоїВітчизняної  війни. До  комплексу  такожвходять  меморіальні  плити,на  яких  викарбовані  імена   учасниківбойових  дій.

 Гармата,що  приймала  участь  у  бойових  діях  під  час  оборони  Вільшанки,під  керівництвом  лейтенанта Пугасія.

Братська  могила воїнів, що   полягли  під  час визволення  Вільшанки.Розташована  в центральному  парку  селища. Реконструйована  у 2009  році.

Пам'ятник партизанам ,замученими  фашистами.

Памятний  знак  установлено  на  головній  вулиці  с.м.тВільшшанка  ,  яка  носить  імя підпільника Миколи  Лагонди.

Записано  зі  слів  Лукерії Барьячної:

«Веде побитих, напівроздягнених хлопців

поліцай Георгій Глязнуцов, руки їхні назад зав’язані, а ми з мамою

з-за тину заглядаємо та сльозами обливаємося.Свої ж люди їх і здали. Тих, когонімці заарештували, більше ми небачили.Закатованого у Первомайську Миколу Лагонду фашисти викинули наглинище, зараз на тому місці два багатоквартирних будинки (в народі той край міста звуть«Фрегатом», - Авт.), думаючи, що вінмертвий.Микола отямився і виповз звідти. Їхав якийсьчоловік повз знесиленого хлопця, помітив, щов нього нога заворушилася, перетяг Лагондуна воза й відвіз додому. Дорогою Микола прийшов до тями й розповів хто він, і звідки. УСухому Ташлику в нього були родичі – і його

туди. Перегодя, вночі, Миколу перевезли добатьків у Вільшанку. Через добу, вдома, вінпомер.Двадцять років Миколі, мабуть, і не виповнилося.

Поховали його на старому кладовищі. Післяс мерті батьків, Миколин прах перепоховали біля могил батька й матері, на новому кладовищі. Перепоховали, тай забули. Ранішеза могилкою доглядали піонери, а тепер вона нікому не потрібна. На пам’ятнику заіржавіла зірка, на табличці з прізвищем й іменем напис затерся…»

 Пам'ятник  воїнам-афганцям.

 Пункт  №5Червонохутірська  ГЕС або  ст..Синюха(місце  загибелі старшого  лейтенанта  Андрія  Васильовича  Грязнова під  час  штурму  залізничного  мосту)

Кінцева   зупинка  у  нашому  маршруті  велопробігу. Місцем  нашого  поклоніння  стало  місце  важкого  смертельного  бою за  залізничний  міст  через  Синюху  під командуванням  старшого

  лейтенанта  Андрія  Васильовича  Грязнова

Історична   довідка  із  «Книги  пам*яті»:

Гвардії старший лейтенант, заступник командира окремої мотострілецької роти розвідників 14-ї гвардійської дивізії Степового фронту. Відзначився під час форсування Дніпра біля с. ГупалівкиМагдалинівського району Дніпропетровської області.

Загинув у бою за с. Сухий Ташлик. На його могилі встановлено пам'ятник і  побудований меморіальний комплекс в память полеглим в боротьбі з фашизмом в Велику Вітчизняну війні. Тут також похован ібійціЧервоної армії, серед них Герой Радянського Союзу Грязнов Андрій Васильович. Село СухийТашлик визволили ві днімецько-фашистьських загрбників 19 Березня 1944 року.

Ми провівши  дослідження  хочемо  встановити  історичну  справедливість і  виправити  деякі  неточності.:

По-перше  Герой  Радянського   Союзу  Грязнов  Андрій  Васильович  загинув  не   при  звільненні  с. Сухий  Ташлик  ,  а  при   штурмі  мосту  через  Синюху  у  однойменному  селі.Синюха ,що  за 15  км  від  місця поховання.,  свідченням  цього  є  пам’ятник  біля  мосту  в  тому  місці де був  тяжко  поранений  герой.

 Нажаль  ось  що залишилось  від  залізничного  мосту ,при  штурмі  якого  був  важко  поранений  ст..  лейтенант  Андрій  Васильович Грязнов..

По-друге  Герой  Радянського   Союзу  Грязнов  Андрій  Васильович  похований дійсно  в с.СухийТашлик  нашого  Вільшанського  району ,  а  не в м.Изобільний   Ставропольського  краю про  що  пишуть   інтернет  видання ма  і  вікіпедія: «Погиб в бою 19 марта 1944 года. Похоронен в городе Изобильный  Ставропольского краю»

Похований  ось на  цьому  місці  на  центральній  садибі  с. Сухий  Ташлик.

По-третє  старший  лейтенант  не  загинув  під  час самого  бою  при  штурмі мосту, а   помер  від  ран   у  шпиталі  ,  що  базувався в  с.  Катеринка.

«Пам'ятайтеминуле.
Будьте достойнимиславибатьків!
Будьтедостойними нас!»

І в цюхвилину не тільки
про загиблих, але й живих нагадує
заклик, щостукає в серці,
клятва, обіцянка:

«Ніхто не забутий,
ніщо не забуте!».

Використані   матеріали  та література:

1.     Світлини  Україно- болгарського  музею  ім..  І.І Гуржоса

2.     Інтернет  ресурси  вказані  вище  у  матеріалі

3.     Матеріали  часопису  «Зорі  над Синюхою

4.     Книга  пам*яті

      5.Власні  фото